20.01.2010 19:47 Елена Полякова

Подобається вона вам чи ні, але Ірена Карпа вміє змусити людей говорити про себе. Хай навіть кажуть про неї не завжди приємні речі — вона до цього вже давно звикла. Принаймні Карпа щось робить, а не сидить без діла — ось тоді про неї точно б ніхто не говорив. Нещодавно вона написала свій перший кіносценарій, зараз працює одразу над двома романами, планує відкрити свою фотовиставку, разом зі своїм гуртом QARPA готує новий матеріал. А поки ці всі проекти знаходяться в стадії розробки, ми поговорили з Іреною про особисте: шалене кохання, гламурних фіф, інтернет-знайомства та фемінізм.

- Ви колись казали, що плануєте виставку своїх фотографій. Що це будуть за фотографії? Мабуть, з ваших численних подорожей?

- Так. Я в принципі не претендую на горде звання суперфотографа чи щось таке, просто я була в таких красивих місцях, де ще треба дуже постаратися, щоб зробити погані знімки. Є такі обличчя, на яких можна прочитати історію світу, і мені не хотілося, щоб все це просто  лишалося на моєму хард-диску чи десь у моїх статтях, які я час від часу пишу. Хочеться, щоб українці з живим розумом бачили, що в світі є купа таких дивних місць, куди треба хоча би просто раз поїхати і все це побачити. Не олл-інклюзив з пальмами, шикарним життям, пляжем і коктейлями, а побачити щось справді цікаве, їсти рис і овочі, і бути при цьому дуже щасливим і розуміти, що життя проживається недаремно. Це такий дуже вітальний месседж. Назвати концепцію виставки можна умовно «Обличчя без фотошопу».

- Тобто фотошопу в ваших фотографіях зовсім не буде?

- Я думаю, їх можна без фотошопу виставляти. Там є гарні знімки. Просто хочеться, щоб це були справжні кольори. Концепція полягає в тому, що це не моє мистецтво як фотографа, а мистецтво природне, Боже. Тобто воно таке вже є, а я просто фіксую його.

- Вже відомо, де буде проходити виставка?

- Це повинна бути не якась закрита пафосна галерея, куди люди бояться зайти, а доступне демократичне місце. От якби це зробити в метро, то було б дуже круто! Щоб всі бачили, як посміхаються люди, у яких значно менше бабла, в яких жахливі життєві умови, які сплять в куртках, тому що їм холодно, але у них якісь такі глибокі обличчя, а не постійно кислі, злі, як у наших співвітчизників. Я знаю, що більшість людей не зрозуміє цього, бо вони вважають, що треба показувати тільки шикарне життя. Ось, наприклад, одній газеті давала інтерв'ю і вони попросили показати красиві знімки з моєї весільної подорожі (в 2009 році Ірена вдруге вийшла заміж — за американського фінансиста Нормана Пола Хенсена — прим. авт.). Ну я показую (у нас якраз є такі два знімка, де ми разом, стоїмо собі з рюкзаками) а вони: «Ні, ви що? Це не підходить, треба ж заглядати один одному в очі». От знаєте, людей цікавить, щоб було красиве багате життя. А те, що ти, свідомо витрачаючи великі гроші, йдеш на якісь випробування себе, – це для них щось дурне та незрозуміле. Може, хтось розчарувався, але ми після весілля більше ніде не були, тільки в Каліфорнії і в горах Верхнього Мустангу в Непалі.

- До речі, цікаво було б послухати про весільну подорож.

- Наша подорож локалізувалася в останньому, як його називають, забороненому Гімалайському королівстві. Заборона полягала в тому, що для того, щоб туди потрапити, треба було викласти круглу суму, але воно було того варте. Це величезне щастя, що ти не бачиш навколо туристів! Я дійсно готова платити найдорожчу ціну за те, щоб не діставали. Ці місця дуже енергетичні. Це дивовижна тібетська культура з монастирями, це фактично пустеля, де вже надто високо для того, щоб росли дерева, там дуже химерні скелі, дуже багато печер, де селилися святі. Дуже круто, коли ти бачиш, наскільки ця культура жива. За ці десять днів ми страшенно схудли, їли в основному якісь вуглеводи, рис з картоплею, а пляшка «Кока-Коли» вважалася розкішшю. Але там прекрасно. Ще ми слухали пісні, записані у Верхньому Мустангу, і в них явно чується якась українська мелодика.

- Зі своїм нинішнім чоловіком Норманом ви познайомилися на Facebook. Але ви завжди кепкували з соціальних мереж...

- Я не змінила свого ставлення до них. Просто я використовую Facebook як дошку оголошень: виставляю там афіші нових концертів, фотографії. Я там не пишу, як я покакала, чим я поснідала, в кого закохалася. Я використовую цей ресурс з ділової точки зору, а не чатюсь там цілими днями.

- А раніше у вас був досвід інтернет-знайомств?

- Ні, це єдиний раз, коли з цього щось розвилось. В Інтернеті я в основному спілкуюся з тими, кого вже знаю, але просто не має часу бачитися. Знайомство з Норманом — це безпрецедентний випадок.

- Все почалося з того, що він написав вам повідомлення з компліментами на адресу вашої групи, а ви відповіли йому, хоч у подібних випадках раніше цього ніколи не робили. Чому тоді ви зрадили собі?

- Він просто написав, що слухає нашу музику вже багато років. Це було дуже цікаво. Тобто він вже десь років п'ять тому мене з Дімою Корсом в кліпі побачив і вирішив, що я якась інакша, що в мене зовсім інша манера співу, непритаманна українській естраді. Відтоді він просто за нами слідкував. І потім написав, що так і так, дуже приємно, що в нього також є українське коріння. Мені і до того писали подібні месседжи з Канади, по типу «О, круто, що тут є така музика, а не тільки про огірки і буряки співають!». Ми відповідаємо таким людям, бо це якось так зворушливо дуже, що їх цікавить українська музика. Тобто спочатку з його боку це була суто музична зацікавленість, а не персональна. Тому що всяких дрочерів мені пише дуже багато, повірте. Часто пишуть про те, як роздивляються мої сіські в «Плейбої».

- Ви кажете, що подорослішали, а багато ваших прихильників вважають, що ви перетворилися на гламурну фіфу. Це необхідний атрибут дорослішання?

- Ну ти мене зараз бачиш, так, наскільки я гламурна? (зовсім не гламурна — прим. авт.). І це я ще зранку намагалась нафарбувати очі — раптом ви мене будете знімати, щоб не зовсім перелякати всіх. Але мені дуже дивно, чому так говорять. Поки я була одружена з Антоном Фрідляндом, якось так співпало, що ми ходили на всі ці світські тусовки, куди нас запрошували. Це було йому потрібно з чисто бізнесової точки зору. Зараз я можу собі дозволити цю розкіш — більше не з'являтися там, де мені не хочеться, натомість ходити на якісь цікаві презентації, мистецькі виставки, а не просто на відкриття чергового ресторану, клуба чи ще якоїсь фігні. Ну яка з мене фіфа? Я скільки разів купувала розкішні туфлі на високих підборах - наприклад, в мене є рожеві Sonia Rykiel, там такі візеруночки на каблучках. Так от, як арт-об'єкт вони прикольні, мені подобається на них дивитись, але ж вони просто в інтер'єрі стоять, а я все одно ходжу в кедах чи кроксах. Люди завжди рефлексують. Якби я з'являлася з фінгалами, їм би це також не сподобалося, сказали б що Карпа — бомжиха, зовсім вже опустилася і не доглядає за собою.

- А варто одягти блискучу сукню — і вже фіфа?

- Ну так. Це була диско-сукня (Ірена говорить про свою останню весільну сукню — прим. авт.). Це єдине більш-менш прийнятне з того, що я могла знайти. Ви не повірите, у Сан-Франциско все інше було для якихось таких подружок нареченої: щось таке жахливе, з квітами, з рюшами, з бантиками, як штора. Це єдине, що можна було хоч на себе вдягти, без всяких там шлейфів, пачок. Я коли купила ту сукню, була в страшенному шоці, бо вона ж не схожа на весільну.

- Чи змінилося якось ваше життя після другого шлюбу?

- Нє. Я не думаю, що мене якось міняють шлюби. Швидше за все, ті зміні, які сталися зі мною, — це природний процес для всіх. Я маю на увазі, що я подорослішала в плані того, що більш відповідально стала ставитися до своєї роботи. Стало більше років, досвіду.

- Але ж на нас впливають люди, які нас оточують, особливо ті, з ким ми живемо.

- Звичайно. Головне, щоб ці люди не заважали. Це основний мій критерій. Коли люди дають один одному простір, а не там «Ой, ти на мене не звертаєш увагу, ти ж моя жінка!» — це вже прекрасно. А коли ще людина тебе розуміє і підтримує, то це взагалі супер. Я давно вже позбулась ілюзій, що шалене кохання триватиме все життя, що раз закохався — і це назавжди. Шалене кохання на те й шалене, що воно дуже швидкоплинне. Колись воно все одно скисне, а потім на тебе вилізе куча лайна.

- А у вас з Норманом яке кохання?

- Ну в нас є кохання. А яке воно — буде видно згодом.

- Коли вийшла ваша остання книга «Добло і Зло», ви говорили, що вона шокує всіх. Ви пишете саме з цією метою?

- Ні, зовсім ні. Вона мала шокувати всіх тим, що була дуже добра, наївна і лагідна. Весь шок полягав в тому, що там не було ніякої жесті, наркотиків, порева. Ну, може, трошки, але не в тій мірі, в якій звикли чекати від мене і лякати дітей тими книжками. Я не пишу, щоб когось шокувати. На мій погляд, значно крутіше, коли ці провокації віртуозно видумані, ніж просто бути як ексгібіціоніст — показав всім хуй і дівчата запіщали. Якось в мене трохи помінялось відношення до своєї творчості. Месседж залишився той самий — месседж звільнення. Але я росту, моя аудиторія теж міняється. Для молодших лишаються вже написані книжки, а старшим вже треба щось інакше.

- Що ви вважаєте головною особливістю ваших книжок?

- В моїх книжках основна перевага — ефект присутності. Якийсь божевільний сюжет можна знайти ще деінде. А моя задача в тому, щоб мій читач побував там, де бувають мої герої. Тобто навіть коли я не описую свою історію, я дуже чітко описую запахи, звуки, відчуття тих місць, де відбуваються дії. До речі, дія мого наступного роману відбувається в горах. І мені дуже цікаво, що з цього експерименту вийде.

- Ви багато читаєте?

- Ну ясне діло. Я завжди багато читаю. Це одне з основних задоволень для мене. Як смачно поїсти, так і класно почитати. Це кайфово дуже. Зараз читаю Гемінгвея «A Moveable Feast» англійською (в перекладі назва цієї книжки — «Свято, яке завжди з тобою» — прим. авт.). Це один з моїх улюблених письменників.

- Хто ще з відомих чоловіків викликає у вас справжнє захоплення?

- З чоловіків я поважаю Гарві Мілка. Зараз він став дуже відомий завдяки фільму з Шоном Пенном. До речі, нас з Норманом одружили саме на місці загибелі Мілка, в мерії Сан-Франциско, біля його обеліска. Це ми вже аж потім побачили, коли фоткалися навколо.

- А ким із жінок ви захоплюєтеся?

- Та-а-ак, зараз подумаю. Хотіла назвати Гертруду Стайн, але прочитала у Гемінгвея про те, як вона його лошила, як вона ненавиділа всіх, хто її не любив, хто не заглядав їй в рота і не казав, що вона геніальний письменник, тому не назву її. Багато є прекрасних жінок. Звичайно, захоплення викликає Мадонна, бо це приклад дисципліни і працелюбності, це те, чого мені особисто ніколи не вистачало — вміти себе муштрувати і щось робити. Чи та ж сама Олександра Давід-Нель. Вона була перша біла жінка, яка потрапила в Тібет. Спочатку вона перевдяглася в паломника-чоловіка, проробила весь цей шлях, здобула величезні знання. Уявіть собі, що таке жінка в ті роки — це ж початок ХХ століття — «сиди, бабо, не висовуйся». Я думаю, є дуже багато нікому не відомих жінок, які кожен день роблять якісь подвиги, ламаючи стереотипи, пробиваючи собі шлях. Тому мене зараз більше цікавлять історії таких людей, які начебто для всіх маленькі, а насправді дуже великі. Думаю, в майбутніх творах я саме такими буду цікавитися, а не вискочками.

- Ви феміністка?

- Ні. Тобто я феміністка в тому сенсі, в якому кожна нормальна, культурна, начитана людина була би феміністом, просто розуміючи в чому перевага жінок, а в чому — чоловіків. Я не вважаю, що одна стать краща за іншу. Але я не розумію, наприклад, чому в храм охоронця буддійського вчення Махакали не пускають жінок старше восьми років, певне, тих, у кого місячні могли б початися. Отакі якісь речі мені дуже незрозумілі, бо в тому ж Непалі поліандрія дозволена — якщо в тебе дуже велике поле, можеш завести собі двох-трьох законних чоловіків. А в храм зайти не можна і все тут, а чому — вони не пояснюють.

- А ви б змогли так? Мати кілька чоловіків?

- Так. Особливо якби в мене було велике поле. Тоді в мене іншого виходу не було б, тільки як розподіляти обов'язки між ними (сміється — прим. авт.).

- Епатаж — це частина вашого життя?

- Та ні. Взагалі чого до мене всі причепилися зі словом «епатаж»? Це слово взагалі що значить? Занепад — це прямий переклад з французької. Ну де я – занепад? Люди просто некомпетентно вживають це слово. (Нам стало навіть цікаво перевірити значення слова «епатаж» в тлумачниках: «Зухвала поведінка, скандальна витівка» згідно з тлумачним словником Ожегова; «Здивувати (дивувати), вразити (вражати), поставити (ставити) в глухий кут якою-небудь незвичайною, неприємною, тою, що має характер суспільного скандалу, поведінкою» згідно з тлумачним словником Ушакова — прим. авт.) Люди прив'язали до мене це слово. Незрозуміло, що таке Карпа? Так треба назвати це словом епатаж, напевне, це сіськи, жопа і наркотики! Якщо мається на увазі провокативність, здатність шокувати, то Мерілін Менсон це робить професійно і набагато краще за мене. При цьому він є людиною дуже інтелігентною, спокійною і тихою, коли знімає свій костюм. Я не розумію таких речей, як мистецтво заради мистецтва в принципі. Я розумію ті речі, які щось рухають в душі людини, міняють точку зору, змушують порухатися цей світ. А так, коли людина вигадує щось для піару, то дай Боже їм здоров'я. Якби вони являли собою щось по-справжньому, то знайшли б, напевне, якийсь інший спосіб. Це можна робити професійно, можна — ні. Я вітаю все, що є професійним і є мистецьким.